Якось так дуже символічно вийшло - після Мертвого моря, пекельного сонця і мертвої пустелі ми вирушаємо до оазису життя - міста Хайфа. Здавалось би одна країна, але які разючі контрасти! Хайфа живе і дихає зеленню, різнокольоровими барвами квітів та легким морським бризом. Після вибіленого сонцем каміння та відсутності ознак будь якого життя, мертвого узбережжя, вкритого такими ж мертвими соляними кристалами та блакитною гладдю Мертвого моря, контраст здається просто вражаючим. Отож Хайфа.
Третє за важливістю місто в Єрусалимі. По дорозі зупиняємося декілька разів - дуже вже гарні краєвиди відкриваються навколо!
А приїхали ми в Хайфу, власне, заради Бахайських садів. Їх ще називають "восьмим чудом світу".
То що ж це за такі сади і хто такі бахаї? Бахаї (багаї) - послідовники бахаїзму (від араб. "بهاء" - "бага" - "світло", "слава") - всесвітньої релігії, заснованої Багауллою в 19-му столітті. Багауллу вважають найостаннішим (але не останнім) посланцем бога, наставником всіх народів, що сповідують найрізноманітніші релігії і місією якого є закладення міцного фундаменту для єдності у всьому світі. Принципи вчення релігії бахаї - єдність бога, єдність релігії та єдність людства.
Історія віри почалася у 1844 році, коли Сійїд Алі-Мухаммад проголосив себе "Бабом" (араб. "ворота"), тобто посередником, що несе вістку про прихід нового месії (в якому вбачають Багауллу). Баба заарештували і публічно стратили, що призвело лише до укріплення вірувань його послідовників.
Рештки Баба захоронені в Хайфі. Зараз на цьому місці побудована велична будівля - Храм або Гробниця Баба, вкрита позолоченим куполом.
В 1987-му році Всесвітній центр Бахаї приймає рішення оточити храм Баба садами, які слугували б шляхом до одного з найсвятіших місць для паломників бахаї. Урочисте відкриття комплексу відбулося у 2001 році.
Унікальний дизайн садів, що знаходяться на горі Кармель, продуманий до найдрібніших деталей.
Шлях до мавзолею Баба, що являє собою сходи, складається з 19 напівкруглих терас, що спускаються від вершини до підніжжя. Дев'ять (священне число бахаїв) терас ведуть до усипальниці баба, одна - навколо усипальниці і дев'ять після. Цікавим є те, що спускатися по терасах можуть усі відвідувачі, а от підніматися по них - лише паломники.
Права і ліва частина садів є абсолютно симетричною. Всі тераси прикрашені клумбами, яскравими квітами, пальмами, екзотичними деревами, кактусами.. Під ногами тихо шурхотить галька.. Все наповнене гармонією, цілісністю та красою.
Протяжність терас зверху до низу становить близько одного кілометра, ширина - від 60 до 400м. Будівництво Бахайських садів Хайфи обійшлося в 250 млн. доларів. За розкішними садами круглорічно доглядають 90 людей, більшість з яких це волонтери - послідовники релігії, інші ж - досвідчені професійні садівники. Всі витрати оплачуються за рахунок пожертвувань виключно послідовників Бахаї, інші пожертвування не приймаються.
Отак гуляєш собі в тіні пальм та розлогих дерев, спостерігаєш за довершеністю візерунків та форм, наповнюєшся умиротворенням та естетичним задоволенням.. Тут панує спокій, затишок, голова очищається від непотрібних думок і час здається розтягується і пливе значно повільніше. І ти отримуєш від цього величезну насолоду.
Час повертатися до Єрусалиму.. По дорозі назад зупиняємося в Кесарії - древньому місті на узбережжі Середземного моря. Андрій просто не міг проїхати повз, не зупинившись, адже тут є все, що він любить: море, пісок та акведуки :)
За часів царя Ірода, в силу того, як Кесарія розширювалася і підвищувався рівень життя в ній, виникла необхідність в доставці в місто великої кількості води з віддалених джерел. Для цього і були побудовані дві системи водозабезпечення: "високий" і "низький" акведуки.
Сонце поволі котиться до горизонту. Знімаємо взуття, гуляємо узбережжям, набігають хвилі - приємно лоскочуть ноги.. Гарний видався день, спокійний, без вчорашніх пригод..
Коли ми під'їжджали до Єрусалиму, сонце встигло сховатися. До готелю повертатися взагалі не хотілося, то ж ми вирішили поїхати на Оливкову гору. Денну спеку як рукою зняло. Було холодно і здійнявся несамовитий вітер, який хитав штативом і не давав зробити якісні фото :). Але незважаючи ні на що, це було по особливому прекрасно! Наш останній вечір, наша остання ніч в Ізраїлі! Ми не могли потратити її намарно. Ми були зобов'язані сюди приїхати - подивитися з гори на вогні вічного древнього міста. В такі хвилини ти просто споглядач - одне велике око, яке прагне охопити все.
Пишу ці рядки і усвідомлюю, що хочу ще раз повернутися сюди. Хочу коли-небудь ще раз приїхати в Ізраїль. Як багато всього ми не встигли тут ще побачили!
<<Попереднє: Масада, Мертве море. День2. Наступне: Далі буде>>
Немає коментарів:
Дописати коментар