четвер, 20 липня 2017 р.

Вердонська ущелина (Gorges du Verdon), Прованс. Франція

В пошуках лаванди ми опинилися у Валансолі. А звідси вже й рукою подати до Вердонської ущелини. Кажуть, вона - чудова. Поїдемо, перевіримо. Ось ми вже біля містечка Мустьє-Сент-Марі (фр. Moustiers-Sainte-Marie), над яким нависають високі суворі скелі. Звідси власне і починається вхід до Вердонської ущелини. Однак в містечку ми не зупиняємося, а рухаємося далі. 


Вердонська ущелина (фр. Gorges du Verdon) знаходиться у Верхньому Провансі, вона є найдовшою та найглибшою ущелиною у Франції. Її довжина становить близько 25 кілометрів, глибина сягає 700 метрів!


Найбільш видовищна частина ущелини - Вердонський каньйон (фр. Grand canyon du Verdon) знаходиться між поселеннями Castellane і Moustiers-Sainte-Marie. Каньйон дю Вердон вважається одним з найкрасивіших річкових каньйонів у Європі


Дорога наче не така вже і довга в кілометрах, однак часу на неї доведеться потратити багатенько. Але воно того варте однозначно! Вузькі дороги-серпантини біжать собі стрімголов вздовж ущелини, а за кожним новим поворотом відкриваються все нові і нові краєвиди, які то ховаються за деревами, то несподівано виринають знову і знову..


А потім в один прекрасний момент перед очима простягається бірюзова гладь озера Сан Круа (фр. Lac de Sainte-Croix).. Хіба ж не краса? 


Однак повторюсь мабуть вже всоте - фото й пловини тої краси не передають. Тому ось вам відео :) Однак навіть і відео не передасть всього того, що хотілось би ним передати. (От зберу всі частини відео докупи, тоді і закину сюди,  а поки що лишень ось такий невеличкий огризок :)


Невеличке поселення поблизу ущелини


Декільканадцять будиночків і гори з просторами навколо. В таких ситуаціях мене завжди навідують одні і ті самі думки: як живуть там люди? Чим вони там займаються?


Тільки-но відриваю погляд від будиночків, і знову вона - ущелина, наче прорубана в землі сокирою.. 


І в якийсь момент ти піднімаєшся високо-високо і бачиш це.. Тільки бачиш набагато ширше, набагато яскравіше, набагато чіткіше, набагато об'ємніше!


А коли сонце перестане так нестерпно палити і очі вже вдосталь наситяться краєвидами, можна зупинитись і піти поплавати в бірюзовій гладі вод озера. Саме те, що треба!


А в тій частині озера, що оперезане прямовисними скелями, можна покататися на човниках-каяках. Або обрати собі один з багатьох піших маршрутів. Вердонська ущелина настільки багатогранна, що який спосіб ви б не обрали, вона знайде чим вас здивувати і вразити! ;)



Наступне: Фламінго Камаргу. Прованс. Франція. Далі буде... >>

вівторок, 4 липня 2017 р.

В пошуках лаванди. Прованс. Франція (Lavande. Provence. France)

Мрія здійснилася - ми в Провансі і їдемо на пошуки лаванди! Я ретельно готувалася до подорожі та вивчала інформацію. Розбудіть мене посеред ночі і я без запинки розповім вам, що період цвітіння лаванди в Провансі залежить від регіону і погодних умов та припадає на кінець червня - початок липня. А щоб вже напевне побачити розквітлі поля, всі в один голос радять їхати в Прованс в перші тижні липня. А що робити нам - тим, хто може потрапити туди лише наприкінці червня? Правильно! Нам потрібно вірити, надіятись і мучитись сумнівами: зацвіла, чи не зацвіла? Можливо ми приїдемо, а нас зустрінуть лише поодинокі квіти на зелених килимах. Це було б величезним розчаруванням. Хоча і без лавандових полів у Провансі є на що подивитись, однак, ніде правди діти, лаванда - ось основна ціль і рушійна сила нашої поїздки. Я заспокоїлась лише тоді, коли в перший же день, по дорозі до Вохряної дороги з вікна машини побачила перші фіолетові поля. Ми на правильному шляху і в правильний час - лаванда цвіте на повну! Не даремно ми сюди приїхали! 


Лаванда - візитна карточка та символ Провансу. Щоб побачити ці ніжні ароматні квіти далеко їхати не потрібно - вони тут на кожній другій клумбі. Однак, якщо ви хочете побачити розкішні безкраї лавандові поля-килими, то найкраще їхати на плато Валансоль (фр. Valensole), а там вже і рукою подати до Вердонської ущелини (фр. Gorges du Verdon) - річкового каньйону, що  є одним з найкрасивіших каньйонів у Європі. На плато Валансоль лаванду шукати теж особливо не потрібно - вздовж основної дороги  до каньйону ви її точно не проґавите.


Лаванду використовують для виготовлення парфумів, мила та інших косметичних засобів. Левова частина квітів для цих цілей вирощується саме тут. То ж якщо у вашому арсеналі є лавандові парфуми-лосьйони-креми, то з величезною долею імовірності можна сказати, що їхній аромат вигрівався та формувався під пекельним сонцем Провансу :)


Погодьтеся, дуже вже часто буває, що наші очікування не співпадають з реальністю. На основі неповної, поверхневої, часто прикрашеної інформації наша уява малює собі якісь фантазійні ескізи, які з реальною справою речей мають не багато спільного. Але сьогодні у мене гарна новина - це зовсім не той випадок! Реальність перевершила очікуване. Так так, це саме ті поля "як на листівці" без жодних прикрас. Це неймовірно!


Рівнесенькі лавандові ряди простягаються далеко до горизонту і не видно їм кінця-краю. Отак йдеш собі поміж тих рядів, нахиляєшся до квітів та вдихаєш на повні груди їхній аромат і ось ти вже у стані легкої ейфорії. Не дарма ж ефірні масла лаванди мають заспокійливі та лікувальні властивості :)


Окрім полів лаванди, часто трапляються і поля соняхів


Гармонійне поєднання лавандового та сонячного жовтогарячого кольорів


А коли сонце починає схилятися до горизонту - тіні починають видовжуватись, кольори стають насиченими і глибокими, а поля виглядають зовсім іншими


Здавалось би, скільки лаванди за сьогодні вже побачено, скільки вже можна чудуватися нею? Але ж ні! Вже вкотре проходишся вздовж рядів, заглиблюєшся все далі й далі. І така особлива тиша навколо! Прислухаєшся.. Ледь вловимо гудуть запізнілі бджоди в квітах, розріджуючи оту густу тишу.. 


Нам ще їхати і їхати, однак ми вирішили дочекатися заходу сонця..


І спостерігати за тим, як з кожною хвилиною сонце забарвлює лаванду у різні відтінки.. 


Тож якщо ви будете якось в Провансі стояти посеред безкрайнього лавандового поля, а сонце отак поволі хилитиметься до заходу, то не пожалійте трохи свого часу, дочекайтеся, воно того варте! 


Я більш ніж певна - не пожалієте!


Відчуття завершеності та довершеності.. Це було дуже яскраво і емоційно


Є дуже мало місць, які мені б хотілося відвідати вдруге, але лавандові поля Провансу - це не той випадок. Я б повернулася сюди ще раз ;)


Наступне: Вердонська ущелина. Далі буде.. >>

пʼятниця, 30 червня 2017 р.

Прованс: Руссільйон та Вохряна дорога. Франція

"Бургундия, Нормандия, Шампань или Прованс
И в ваших жилах тоже есть огонь.."

Д'Артаньян (М. Боярський)

Ось і здійснилася ще одна моя маленька мрія - я відвідала Прованс. Ах, Франція, столика Франція! Сентименти до тебе проросли з товстенних історичних романів Дюма та міцно вкоренилися в мені ще в далекому дитинстві. Твій Париж, а згодом Ніцца та Канни.. Але то все було не те, не та Франція, яку вперто малювала моя уява. І от тепер - Прованс. Я свято вірила, що він-то мене не підведе. І він не підвів! Він ввірвався в моє життя бурхливим потоком кольорів та шлейфом ароматів і закохав у себе з першого погляду та подиху.

Ах, Прованс, Прованс! Вогненно-рудий, ніжний лавандовий та бірюзово-кришталевий Прованс! Він злегка припідняв вуаль і показав свої вогненно-руді коси. Отож знайомтеся - Руссільйон (фр. Roussillon) та його околиці! 


Старовинне поселення Руссільйон розташоване на пагорбі, а довкола нього - фантастичні пейзажі 


Будиночки Руссільйону в провансальському стилі. Так, колориту йому не займати


Але приїхали ми сюди не заради нього, а раради особливого місця, яке знаходиться зовсім поруч - Sentier des Ocres, що можна перекласти з французької як "вохряна дорога"


Вохряна дорога наче яскравий рудий спалах з якого і варто починати своє знайомство з Провансом!


Sentier des Ocres - найбільший в Європі кар'єр з видобутку вохри - природного барвника. На сьогоднішній день, з метою захисту та збереженню навколишніх територій, подальший видобуток вохри зупинено. Оглянути це дивовижне місце можна всього лише за 2,5 €.


І так, це справжні кольори, як вони є. Оксид заліза забарвлює пісок в палітру кольорів від жовтого до червоно-брунатного.


В деяких місцях  вздовж маршруту для зручності прокладені дерев'яні сходи. Мене постійно переслідувало відчуття, що я на якійсь іншій планеті :) 


І ні, це не просто жовтий пісок під ногами. Це дрібнюсінька пудра, що нещадно фарбує пальці та стопи ніг в босоніжках. Тому раджу все ж таки брати закрите взуття


Хе-хе, уявляю собі, якими з цього кар'єру виходять люди, яких тут несподівано застає рясний дощ. Зуб даю - брунатно-червоні з голови до ніг :)


По каньйонах вохри можна прогулятися пішки, обравши коротший (близько 30 хв), або ж довший (близько 60 хв) маршрут. Раджу обирати довший, щоб побачити максимально багато


Наче з іншої планети, хіба ні?


Місце дуже вже красиве і варте уваги. То ж якщо маєте в запасі трохи часу, обов'язково приїдьте та побачте на власні очі


А ще (для особливо натхненних) можна набрати трохи рудого піску собі додому. Благо, його там повно прямо під ногами. А потім під враженнями ще й власноручно намалювати ним якусь фантазійну картину ;)


Старт виявився дуже вдалим, вогненно-рудим. Тепер же вирушаємо в пошуках ніжно-лавандової палітри кольорів!

пʼятниця, 23 червня 2017 р.

Словенія: Постойна Яма, Пред'ямський замок та Любляна

Тепер їдемо знайомитись зі Словенією. В Пулі (Хорватія) ми затрималися надто довго, то ж їхати довелося вже за темряви. Над нами нависали зловіщі чорні хмари, а небо розтинали блискавки - ми в'їжджали в грозу. Дощ не змусив себе довго чекати. Вперіщила така ливняка, що видимість за декілька секунд стала нульовою. Ми сповільнилися до мінімальної швидкості і їхали практично навпомацки. На щастя, окрім нашої, машин не було. Блудили ми довго, навігатор водив нас за носа, ми пропускали потрібні з'їзди і кружляли-кружляли, петляли-петляли вздовж кукурудзяних полів. Зупинив нас дорожній знак з надписом на хорватській. Що він означав: можна їхати? Не можна їхати? Благо, їхати тою дорогою було зовсім трішки.. Нарешті ми добралися до готелю! А поки зробили тих п'ять стрибків від машини до вхідних дверей, то, здавалося, промокли наскрізь.. Зате як солодко тої ночі нам всім спалося :)

На ранок дощ збіднів, однак повністю переставати дощити навіть не думав. Та і хай собі! Він нам - не перешкода, бо ось там, за деревами, видніється наша ціль, до якої ми наближаємося швидкими перебіжками поміж дощем - Постойна Яма!


Постойнска-Яма (словен. Postojnska jama) - система карстових печер та одне з найбільш відвідуваних туристичних місць у Словенії. Загадкове і таємниче підземне царство сталактитів та сталагмітів! І ми прямо вже починаємо в нього занурюватися!


Однією із особливостей цієї печери є те, що вона оснащена залізницею. І оснащена вона, звісно, не просто так: її протяжність становить близько 20 км, з яких трохи більше п'яти кілометрів доступно для огляду! Такого розмаху відкритих для широкого загалу печерних просторів ви не знайдете більше ніде у світі.


Це далеко не перша наша печера, але враження вона справляє незабутнє. Вагончики курсують поміж освітлених вузьких печерних коридорів, петляють, а ти оглядаєшся навколо і розумієш, що справа, зліва - сітка лабіринтів, а за ними - ще лабіринти, і ще, і ще.. Уух! Це так захопливо! Але це ще не кінець. Далеко не кінець. Це лише початок :) Вагончики зупиняються - час виходити.


В одному із залів печери. Температура тут тримається сталою весь рік - близько 10 градусів.


Над головою нависають сталактити найдивовижніших форм


Такі собі мінеральні бурульки :)


Слово "сталактит" походить від грецького Сталактос (гр. Σταλακτίτης) - "крапання зверху" - мінеральне утворення , яке звисає зі стелі і "росте донизу"


Ще один тип сталактитів. Наш гід ніжно називає їх "спагеті"


А символом печери є сталагміт "Білий діамант"


На відміну від сталактитів, сталагміти "ростуть" вгору


А ось тут бачимо вже сталагнат - це коли сталактит "зростається" разом із сталагмітом.


Пройде незліченна кількість років і цей мініатюрний сталагнат перетвориться у одну з таких колон..


Колони, наче вирізані з мармуру легкою рукою митця.. Справляє враження!


А в десяти кілометрах від печери знаходиться один з найстаріших та найцікавіших замків Словенії - середньовічний Пред'ямський замок (слов. Predjamski Grad). Цікавий він насамперед своїм зовнішнім виглядом - він вбудований в скелю. Собою він закриває вхід в величезну печеру. Та й дослівно з словенської "Пред'ямський" перекладається як "передпечерний". Детальну інформацію про робочий час та ціну білетів можна подивитись тут.


Ну і куди ж без легенд? Свого часу одним із власників замку був барон Еразм Ямський, який відзначався своїм вибуховим характером. Подейкують, що він вбив на дуелі родича імператора Священої Римської імперії. Так розпочалася війна між імператором та бароном. Імператор наказав взяти замок, однак це виявилося непростим завданням. І лише підкуп одного із слуг барона дав результат: зрадник запалив ліхтар в кімнаті, де перебував барон - це було сигналом і ціллю - полетіли гарматні ядра і так Еразм і загинув. 


А тепер потрібно ще заїхати в Любляну. І обов'язково відвідати Люблянський град (словен. Ljubljanski grad). Чому обов'язково? А тому, що колись давно я прочитала Коельївську "Вероніку", що вирішує померти. Хоча сам роман особливо не вразив, але Любляна і її замок в описі мені сподобалися. Настільки, що захотілося їх відвідати. 


Люблянський град (словен. Ljubljanski grad) - середньовічна фортеця на пагорбі, що височіє над містом Любляною, один із символів міста. До замку можна піднятися за допомогою фунікулера. Ну, що можна сказати? Замок як замок. Особливого враження не справив. З мурів замку відкривається вид на місто.


Каплиця Св. Георгія в Люблянському замку


Під куполом каплиці


А тепер йдемо оглядати місто. Без конкретного плану і маршруту


Любляна видалась мені такою тихою, спокійною, домашньою, без надлишкової метушні та помпезності


А також оригінальною та атмосферною


Кидати монетки у фонтан чи річку, щоб знову повернутися в місто - надто вже банально. А от кидати взуття - саме те, що треба! Шкода, не було з собою лишньої пари, а то теж повправлялася б в метанні і залишила б свої тапки тут в якості експонату, для, так би мовити, довершення композиції :) 


Любляна розташована на берегах річки Любляниця, а близько 20 км її течії проходять підземними карстовими печерами, день за днем вимиваючи та формуючи нові химерні химерності в тих печерах :)




Міст Змія (слов. Zmajski most) - пам'ятник архітектури та одна з найбільш впізнаваних споруд Любляни.




А от і один із зміїв-драконів на мості, що є символом міста


Міст - не міст, якщо він не обвішаний замочками, а у воді під ним не валяються ключики ;) 


Від Словенії залишилися яскраві і приємні враження і я більше ніж певна, що ми повернемося до неї і знайдемо в ній ще багато цікавого для себе.

Прихильники